UA RU ENG
 
Розділи порталу

  Дошка оголошень

  Символи міста

  Історія

  Пам´ятники

  Природа

  Фотогалереї

  Мапа міста

  Статистика

  Міська влада

  Підприємства

  Люди Сквирщини

  Пожежна частина

  Хлібозавод

  Військкомат

  Телефони

  Поштові індекси

  Архітектура

  Віра та релігія

  Цікавинки

  

Звістки із розділів
Значимим розділом Іnternet-порталу «Місто Сквира» є оновлений розділ – «Дошка оголошень». Тут ви можете безкоштовно розмістити будь-яке оголошення, на термін від 10 до 120 днів. Даний розділ вміщає в собі понад 80 різноманітних категорій, тому практично охоплює усі сфери життя міста та району. Оновлена «Дошка оголошень» має простий та зручний інтерфейс, массу оновлених функцій. Переконатися у цьому ви можете самі, відвідавши даний розділ.
Випадкове фото
Хмара тегів

Для перегляду потрібний
Flash Player 9
або вище.

Онлайн на сайті
Історія » Мікрорайони Сквири : Діхтярня, Грузія, Довгалівка, Хутори, Цимбали
 
На північно-західній околиці міста, за великим ставом, високо на горі, в районі цегельного заводу – нині розташований мікрорайон, який у давнину (та й зараз) називається Діхтярня (Свинорея). Як же виникла ця назва?
У ХІV-ХVII ст. майже до самого міста підходив Єрчиківський ліс. У роки воєнних лихоліть, особливо при набігах татарських орд, городяни знаходили в ньому притулок і сховисько. У мирний час ліс давав людям багато необхідного для життя: будівельний матеріал, дрова, дьоготь, мастило ("шмаровидло") для змащування дерев'яних осей возів. Як відомо, дьоготь одержують із сосни чи берези при сухій перегонці деревини. Ось для цього виробництва поблизу лісу і оселилося, очевидно, в давнину кілька сімей. Вони палили березу і добували дьоготь, який реалізовували на ринку. Цих перших поселенців городяни прозвали "діхтярами". Згодом це народне прізвисько перетворилося на прізвище Діхтяренки. Нащадки цих дігтярів і досі носять це прізвище, без сумніву, дуже давнє, яке свідчить про його професійне походження. Від дігтярів, що жили на названій місцевості, і куток став називатися Дігтярня (Діхтярня), а головна вулиця – Діхтярна, бо по ній возили дьоготь.
Проходив час, ліс все далі відступав від міста і промисел поступово занепад, однак куток з роками розширювався. У кінці XVIII ст. мешканці кутка уже займалися розведенням свиней для збуту на ринку. Тварини більшу частину року були на вільному вигулі, вони нещадно рили грунт вулиць, і вириті ними ями не просихали навіть у жнива. Тому Діхтярня стала носити насмішкувату назву Свинория, яка згодом перейшла у звичайний топонім Свинорея.
Неподалік від Діхтярні (Свинореї) знаходиться Грузіяодин з найстаровинніших кутків (мікрорайонів) Сквири. Розташований на схилі глинистого пагорба поблизу міського ставу, куди дощові потоки постійно несли глинистий грунт, утворюючи велике болото, де завжди було грузько. Звідти й могла піти назва "Грузія". Зараз тут розміщені головна вулиця 8 Березня і ще кілька, забудованих у наш час (Крупська, Дюканова і Дзержинського). На території Грузії знаходиться цегельний завод і міське кладовище.
Є ще одне пояснення назви Грузія. На цій місцевості здавна люди будували хати майже одну біля одної. Отже, місцевість була "загружена", звідси і "Грузія".
У західній частині міста, вздовж великого старовинного шляху на Ружин-Бердичів, розмістився ще один мікрорайон Сквири – Довгалівка. На початку XIX ст. – це передмістя починалося від вулиці Цареградської (тепер Леніна), закінчуючись будинком штабу 27-го гусарського полку із допоміжними службами. Наприкінці століття в цьому будинку розміщалася установа "Воїнське присутствіє".
Очевидно, забудова передмістя почалася наприкінці XVIII ст. вздовж шляху на Ружин і простяглася на досить велику відстань. Тому цю ділянку шляху стали називати словом, похідним з двох слів: "довга" і "лівка" (лінія, линва, шнур). Назву околиці можна виводити і від прізвища першого її забудовника. Ним міг бути українець – Довгаль. Згодом до цього прізвища приєднався суфікс -івка, що найбільш характерно для топонімів на Сквирщині.
Протягом XIX ст. вулиця швидко забудовувалась по обидва боки. Від неї відходили провулки в напрямку р. Сквирки. Після революції, тут була утворена Довгалівська сільська рада, до якої відносились Ярки і Власенкові хутори. На цій території були організовані колгосп ім. Ілліча, який називався ще Довгалівським, та трудова школа – Довгалівська школа колгоспної молоді. В передвоєнні часи вулиця отримала назву Карла Лібкнехта. Тепер вона простягнулася більше як на 2 км за сирзаводом до сільськогосподарського ТОВ "Агрофірма Сквира" та СП "Райагропромбуд".
Якщо повернути від сирзаводу праворуч на вулицю Стаханова, потрапимо в передмістя Сквири, яке в минулому звалося – Власенкові хутори (або Хутори). Ця назва, без сумніву, походить від прізвища Власенко, її першого поселенця, який заснував хутір недалеко від лісу, у невеликій діброві, віддаленій від великої дороги. Нащадки його живуть і досі на цьому кутку. Тепер тут мікрорайон Сквири із вулицями – Стаханова, Комсомольська, Червоноармійська, Пушкіна, провулком Комунар. Живуть тут працівники підприємств та установ міста, зокрема ТОВ «Агрофірма "Сквира"».
Якщо пройти півкілометра по вулиці Стаханова на захід, то побачимо невеликий ярок, по якому в недалекому минулому протікав струмок. Перейшовши через місток, потрапляємо на новий куток, який називається – Цимбали, де й зараз проживають Цимбалюки. Назва кутка асоціюється з назвою старовинного народного музичного струнного інструмента – цимбалами. Цимбали до цього часу є популярним музичним інструментом на Україні і в Білорусії. Очевидно, перші поселенці цього кутка були музиками, що грали на цимбалах.
 
Коментарі (1)  Докладніше
 
Історія » Мікрорайони Сквири : Піски, Бабичі, Раднянівка, Павленки, Куликівка, Кононівка
 
Найбільший мікрорайон Сквири – Піски, розташований на північному сході міста на пагорбі між р. Сквирка і пересохлою нині річечкою Урвихвіст, що впадала в Сквирку. На південному підніжжі пагорба вздовж Сквирки простягнулася майже на 2 км. вулиця Шевченка (колишня Нижня Піщанська), а паралельно їй понад колишньою р. Урвихвіст – вулиця Мічуріна. Впоперек пагорб перетинає вулиця Київська, що виникла вздовж старого шляху із Сквири на Київ. Колишня Верхня Піщанська, але тепер вулиця Кірова.
Назва кутка Піски цілком ординарна, оскільки грунт пагорба піщаний. Тільки в слові зміщений наголос на перший склад.
Північний схил пагорба, на якому розміщені Піски, має ще й тепер назву Бабичі. Колись тут був хутір. Назва хутора антропоморфна, походить від прізвища перших його поселенців – Бабичів. За переказом, наприкінці XVIII ст. на схилі горба над р. Урвихвіст поселився козак Бабич. Коли підросли його сини, він поділив їм землю, а ті своїм дітям. Так Бабичі розселилися на цій землі. Навіть зараз на тому місці, де колись стояла хата козака Бабича, живе його далека родичка Г. А. Бабич.
Місцевість біля переїзду через колишню річку Урвихвіст, зокрема коло мосту на Київському шляху від Сквири, ще й зараз називають Вирвихвіст. Ця назва виникла в глибоку давнину, коли проїжджі переправлялися на той бік не через міст, а болотом біля цієї річки. При цьому доводилося не раз витягати з болота коней та волів мало не за хвости.
У східній частині міста вздовж р. Домантівка розкинулося передмістя Сквири – Раднянівка (Роднянівка, Ряднянівка). Походження назви цього кутка важко пояснити в наші дні, оскільки якихось історичних джерел поки що не знайдено. Лише відомо, що на картах і планах Сквири з початку XIX ст. – це передмістя іменується Роднянівка. Очевидно, первісне його найменування зазнало значних мовних змін.
Ряднянівка, можливо, похідне від українського слова "рядно" – груботканого конопляного полотна. Старожили розповідають, що раніше у Сквирі і на її околицях жили ремісники. В районі Ряднянівки, зокрема, розміщувалися садиби ткачів, які виготовляли покривала, що називалися ряднами. Від занять цих поселенців, очевидно, й пішла назва цього кутка.
Корінь «ряд» може походити і від старого слова "ряд", що має два значення: рундуки крамнички або прилавки, розміщені в одну лінію, для продажу однорідних предметів; договір, умова. В давній Русі була навіть категорія залежних людей, які відбували феодальну повинність на підставі певного договору ("ряду") з паном і називались "рядовичі", а ті, що наймали людей на роботу на певний строк, називались "рядчиками". Такі люди наймалися на певний строк на основі "ряду" (договору). Йдучи найматись на роботу, люди ошатно одягалися, виряджувалися. У сучасній мові від цього кореня лишилися такі слова, як "підряд", "наряд", "виряджати".
Якщо брати до уваги таке пояснення, то Раднянівка ще в старовину, в добу Київської Русі, коли Сквира формувалась як місто, або й пізніше, як одна з центральних вулиць міста, – могла бути торжищем, де сквиряни здійснювали різні "ряди", тобто договори, укладали контракти (щось подібне до старовинної Контрактової площі у Києві). Люди, що займалися цим, називались "радняни" ("рядняни"), звідси і Ряднянівка, так як мешканців Сквири називають "сквиряни".
Назву цього кутка виводять і з давнього українського слова "ряджені", адже тут, над річкою, могли відбуватися (у центрі міста) веселі карнавали, народні обрядові дійства, вертепні забави, пов'язані з перевдяганням, де в ролі дійових осіб виступали "ряджені".
Праворуч р. Сквирки, там, де в неї впадає Домантівка, розмістилася ще одна околиця міста – Павленки або Павлинки (раніше Павленкові (Павлинкові) хутори). Назва кутка, без сумніву, антропоморфного походження. Заселення його відноситься, очевидно, до часу заснування с. Кам'яна Гребля, поблизу якого і знаходяться Павленки. Засновниками їх були, розповідають, поселенці з прізвищем Павленки – брати Павло і Тихін. Пізніше на хуторі жили інші люди, проте назва Павленкові хутори залишилась, дійшовши до нашого часу.
Найстаровиннішою на Павленках є вулиця Фрунзе. Досить давня вулиця Пустоварівська, через яку проходить дорога на Пустоварівку, та провулок Піщаний, де знаходиться кар'єр для добування піску. Інші вулиці кутка – Чернишевського, Садова, Котляревського – з'явилися значно пізніше.
На схід від Раднянівки, через яр і струмок, на горі розмістилися – Штундері. Пояснення назви цього кутка не викликає складності. Виник він у кінці минулого століття. Першими його поселенцями були члени баптистської релігійної общини. В народі їх називали "штундами". Члени общини переслідувалися православною церквою.
На південь від Раднянівки, вздовж правого берега ріки Домантівки знаходиться ще одне передмістя Сквири – Куликівка.
 
Коментарі (0)  Докладніше
 
Історія » Мікрорайони Сквири : Ярки, Слобода та Чорний Ліс
 
З глибокої давнини, місто Сквира розміщалося на невисокому пагорбі між річками Сквирка – на півночі, Домантівка (або Дорошівка) – на півдні, рікою Кудрявка (або Дем'янівка) – на заході та невеликою річечкою Кононівка – на південному сході.
У різні часи за межами міста виникли окремі поселення, які сквиряни називали "кутками". Ці поселення мали власні назви, які ще зберігаються в пам'яті старожилів, хоч молодь їх майже не знає. У XX ст. кутки ввійшли в межі міста і стали його мікрорайонами.
Так, пагорб, який на півдні міста, обмежений селом Домантівкою і рікою Кудрявка, – здавна називається Слободою. Звідки ж така назва і коли заселялося це передмістя сучасної Сквири?
Слободи, які масово з'являються у другій половині XVI ст. у південно-східних районах Подільського, Брацлавського та Київського воєводств на Лівобережній Україні та на південних окраїнах Російської держави (Слобожанщині), були поселеннями "слободних", тобто вільних, не закріпачених селян. Їх поява пояснюється посиленням колонізації вільних українських земель переселенцями з Волині, Польщі, північних районів України. Польські магнати, захопивши після Люблінської унії величезні площі земельних угідь на Півдні України, відчували гостру нестачу робочих рук. Щоб заохотити переселенців, поміщики засновували слободи, в яких створювали пільгові умови для селян. Поселенці звільнялися в залежності від місцевості на 10-20 і навіть 30 років від сплати повинностей.
Як відомо, спалена дощенту, в кінці XVI ст., Сквира, у 1615 р. оголошується слободою. Для різнорідного контингенту переселенців поблизу Сквири й виділили "слободу" – територію, вільну від забудови й придатну для землеобробітку.
Першими поселенцями Слободи були вихідці із безземельної польської шляхти, на що вказують прізвища її мешканців: Пилатівські, Комарницькі, Врублевські, Янські, Луцькі. Прізвище останніх свідчить про те, що їх предки переселилися із м. Луцька на Волині.
Частина Слободи, ближча до міста, заселилася пізніше. Одна з її околиць називалася Чумаки, оскільки її жителі Гашенки займалися чумакуванням.
Землі від правобережного схилу Домантівки сквиряни називали Чорним Лісом, бо в давнину правий берег її був вкритий лісом. Він починався від водойми річки. Тут росли верба і вільха, вище на схилі – осика, груша, яблуня, ліщина, калина, а ще вище – берест, ясен, дуб, липа, береза з різноманітним підліском. Хвойних дерев не було. Здавна слов'яни листяний ліс називали "чорним". І хоча лісу тепер нема, назва його у пам'яті народній збереглася.
На південному заході Сквири розташована її околиця – Ярки, куди входять сучасні вулиці Леваневського, Громова, Папаніна, Маслова, Чкалова, Маршала Жукова, Плугатаря, Ольшевського, Першотравнева і Радянська. Найстаровиннішою є вулиця Леваневського.
Куток Ярки виник приблизно у XVIII ст. за досить глибоким яром. Спочатку він, очевидно, називався "за яром", а потім назва спростилася до Ярки. Розміщений на лівому боці струмка Кудрявка. Раніше цей струмок був невеличкою річечкою, що витікала з-під села Квітневого.
Першопоселеннями в урочищі Ярки були, за переказами старожителів, родини Березовських, Гуменюків та Момотенків.
Недалеко від Ярків є мальовничий гай (колись хутір) під назвою Дубовий. Там між дубами та іншими столітніми деревами протікає струмок Кудрявка. Яр розділяє гай на дві частини, а по виході з нього розташоване грузьке болото, яке не висихало навіть спекотного літа. Ще донедавна, тут можна було помітити залишки оселі, що колись згоріла від пожежі. Землю хутора обробляли нові господарі, але місце згарища залишалось незайманим, заростало бур'янами. Обминали його, бо про гай Дубовий на Сквирщині з покоління в покоління передавався переказ під назвою "Вогники":
«У хуторі Дубовому в далекі часи жив чоловік Савка Корж зі своєю донечкою Маринкою і приймаком-сиротою Петром. Мати Маринки померла, коли донечці не було й місяця. Залишився Савка вдівцем, сам виходив дівчинку-сирітку.
Вже Маринка зіп'ялась на ніжки, стала щебетушкою, радувала свого татка. Пізньої осені прибився до їхньої оселі маленький хлопчина. Видно було, що сирота, він ходив від села до села, просив милостиню. Звали його Петром. Савка обігрів хлопчину, нагодував, а потім прийняв його у свою родину. Так їх стало троє.
Минав рік за роком, діти росли на втіху батькові. Марина кожного дня ставала все вродливішою, а Петро ріс гарним, роботящим парубком. Дружно жила невеличка родина.
Але сім'ю підстерігало лихо. Однієї зими старий батько застудився і помер. Помираючи, заповів Марині і Петрові, щоб довго жили і пов'язали своє життя законним шлюбом. Поховавши батька, Марина і Петро лишилися круглими сиротами, але продовжували господарювати на хуторі. Після роковин смерті батька, вони вирішили одружитись, та доля розпорядилась по-своєму.
Одного дня надвечір на хутір забрели озброєні зайди.
 
Коментарі (0)  Докладніше
 
Календар
«    Жовтень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
Прогноз погоди
VIP оголошення
Кумедний анекдот
Працівник ДАІ стоїть на посту і бачить, що при швидкості 60 км/год, одна з машин їде на швидкості 20 км/год. Зацікавився. Зупинив.
У салоні 4 бабульки, років під 80 - одна з них за кермом, а ще троє з переляканими обличчями сидять ззаду.
Бабуля за кермом:
- У чому справа, синку? Їду строго по ліміту швидкості, там знак 20.
Працівник ДАІ:
- Це знак не швидкості, а номери траси. А чому інші такі перелякані?
- Ми тільки що звернули з траси номер 270.
Опитування на сайті
Оновлена «Дошка оголошень»!

Вау, супер! Так тримати!
Дуже добре, що оновили.
Сподобалося майже все, але...
Можна додавати фото – це добре!
Звичайна «Дошка оголошень».
Не сподобалася, хочу кращу.
Взагалі відстій, що ви наробили...
   
Авторське право  © 2007 - 2017   Зеленський Сергій Миколайович.  Усі права захищені.
Копіювання матеріалів дозволене тільки з видимим посиланням на джерело: http://www.skvira.com
Хостинг сайту наданий і здійснюється компанією HostPro.ua (м. Київ, Україна)  далі
Тематичний індекс цитування Яндекса (тІЦ)
.
Піднятися нагору